Контакти:
13 серпня 2008 року Ілля Кваша та Олексій Пригоров у синхронних стрибках з 3-метрового трампліну стали бронзовими призерами Олімпійських ігор в Пекіні.
Відзначимо, що ця нагорода – друга в історії нашого виду спорту. Першу «бронзу» на Олімпіаді-2000 в Сіднеї у синхронних стрибках з 10-метрової вишки здобули Олена Жупіна і Анна Сорокіна.
Давайте разом пригадаємо як 12 років тому виборювалась нагорода у Пекіні, та дізнаємось що зараз відчувають наші медалісти.
Отже, 2008 рік. Наша увага прикута до плавального комплексу «Водний куб» у Пекіні, де боротьбу за нагороди ведуть у синхронних стрибках з 3-метрового трампліну найсильніші 8 дуетів планети.
Після перших двох обов’язкових спроб здавалося, що про медалі українці можуть тільки мріяти. Таке враження, що судді відверто притримували бали для більш титулованих спортсменів, а наші хлопці ж молоді, ще потрібно завойовувати авторитет.
У деякій мірі, Кваша та Пригоров не дуже вдалою другою спробою самі дали рефері привід судити їх суворо. Але потім було практично бездоганне виконання третього стрибка. Хоча висока оцінка дозволила українському дуету всього лише піднятися з восьмого місця на сьоме.
У четвертій спробі наші Ілля та Олексій знову підтверджують невипадковість свого успіху. Впевненості, що ми можемо бути з нагородою додав і добре виконаний п’ятий стрибок, але будь-яка помилка, коштувала б усіх медальних надій. Заключним стрибком у виконанні українців мав стати стрибок в передній стійці 3,5 сальто назад. Виконали його Кваша та Пригоров достойно, але вхід в воду був не ідеальним. Набрана сума все ж таки дозволила зійти українцям на п’єдестал пошани і вибороти таку бажану бронзову нагороду.
Неймовірні емоції, які й досі живі у пам’яті як самих спортсменів, так і вболівальників.
Ми попросили тренерку Тетяну Мар’янко, а також Іллю та Олексія пригадати й знову пережити ті щасливі для них миті.
Тетяна Мар’янко (особиста тренерка Іллі Кваші):
«Навіть якщо пройде ще 12 років і більше, цей день буде в пам’яті на все життя. Згадується все разом, важко про це говорити, і, як завжди, приємно про це думати. Будь-який тренер у своїй кар’єрі завжди мріє про Олімпійські ігри, та, звичайно ж, про медаль під час Ігор. У 2008 році в Пекіні у нас була бронзова медаль у синхронних стрибках з 3-метрового трампліну. Це було незабутньо, найяскравіший момент в житті тренера та спортсмена! Звичайно були і труднощі, і хвилювання, наполеглива підготовка і мрія! Потім були сльози радості, відчуття задоволення й плани на майбутнє. Іллі було тоді тільки 20 років! Завжди вірте в свою мрію, в свою ідею і все обов’язково вийде!»
Ілля Кваша:
«Олімпійська медаль – це мрія кожного професійного атлета.
Рівно 12 років тому мені вдалося втілити свою мрію в реальність! Медаль олімпіади для мене – найголовніша перемога в кар’єрі!
Завдяки цій нагороді моя спортивна кар’єра круто змінилася і нам вдалося вписати свої імена в світову історію стрибків у воду».
Олексій Пригоров:
«Після завоювання олімпійської нагороди не одразу прийшло усвідомлення того, що вона для мене значить. Лише десь за 2 місяці я зрозумів, наскільки вона мені дорога і що означає для мене. Це те, заради чого я тренувався всі ці роки та заради чого досягав поставлених цілей. Ця «бронза» дала подальший стимул для підкорення нових вершин і розуміння того, що за якісно зроблену роботу – йде винагорода. В усьому – як в спорті, так і в житті. Потрібно щось робити від «А» до «Я», наполегливо працювати і отримувати бажане та гарний результат.
Вдячний своєму особистому тренеру Володимиру Молчанову, це його колосальна заслуга, його нагорода».